|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|
|---|
47621 Мала Плавуча
Мала Плавуча вперше згадується 1615 року у документі єпископа-помічника Львівського Томаша Піравського, що стосується придбання місцевого маєтку архієпископом Львівським Яном Замойським. Село було власністю львівських архієпископів аж до ХХ століття. 1880 року тут проживало 1913 мешканців, 1900 року - 1035, 1939 року – 1320, а нині - майже півтисячі осіб. Село входило до Козівського району, а від 2020 року - в межах Тернопільського.
Ще 1783 року у Малій Плавучій планували заснувати капеланію, але безуспішно, проте, ймовірно, що вже тоді тут була якась каплиця. Від 1852 року римо-католики села належали до парафіяльної в Будилові, яка пізніше стала самостійною парафією Матері Божої Святого Скапулярію. Філіальний мурований костел у Малій Плавучій спорудили 1905 року коштом вірних місцевих та з інших населених пунктів.
| Важливі події історії святинь та служіння архіпастирів |
|
|---|---|
| Поточна дата: березень, 05 | |
| 1777 | - єпископ Холмський Антоній Окенцький проголосив костел св. Архангела Михаїла у Тартакові на Львівщині санктуарієм Матері Божої Тартаківської; |
| 2017 | - впроваджено мощі св. Йоана Павла ІІ до костелу св. Миколая у Кам'янському на Дніпропетровщині; |
| Наступна дата: березень, 06 | |
| 1932 | - колишній єпископ-помічник Львівський Владислав Бандурський помер у своєму помешканні у Вільнюсі, поховали у крипті Вільнюської архікатедри; |
Освятили храм під титулом Матері Божої Неустанної Допомоги наступного, 1906 року. Тоді чисельність вірних у Малій Плавучій досягла двох з половиною сотень осіб. А 1932 року, коли їх кількість збільшилась маже на сотню, тут було засновано самостійну парафію, до якої увійшло ще десять сусідніх сіл. Наприкінці 30-х років вона мала понад тисячу вірян та цвинтарну каплицю 1894 року у розташованій поруч Глинній. Від початку парафію адміністрував о. Франциск Волощук, якого 1937 року замінив о. Генрік Гухро.
Останній душпастир Малої Плавучої виїхав із села до Польщі 1944 року, забравши зі собою частину костельного інвентаря. Зачинений костел радянська влада використовувала як колгоспний склад отрутохімікатів (дзвіницю та хрест понищили). У посткомуністичні часи він простояв у частково зруйнованому вигляді майже до кінця 2010 року, коли його повністю зруйнували, щоб на цьому місті збудувати греко-католицьку церкву. 2018 року новоспоруджений храм освятили під титулом свв. Петра й Павла.
Головна сторінка