ОЛIЇВ. Колишній костел св. Архангела Михаїла (1855 - 1863). Тернопільська обл., Тернопільський р-н

47226 Олiїв

Оліїв вперше у документах згадується 1532 року, а також у 1598 році. 1880 року тут проживало 1613 мешканців, з яких 964 були греко- і 607 римо-католиками, 1939 року - понад 2000 (поляків тоді вже було більше, ніж українців), а нині - майже вісім сотень осіб. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року - у Тернопільському.

У 1748 році місцевий власник Стефан Блендовський збудував в Олієві невеликий дерев'яний костел та пожертвував кошти і майно на утримання при ньому душпастиря з метою створення парафії. Але навіть попри дозвіл архієпископа Львівського Миколая Вижицького парафію не було засновано, бо завадила швидка смерть фундатора, а храм, швидше за все, занепав, бо інформація про його обслуговування відсутня.

1 листопада 1846 року черговий власник Олієва Михайло Стаженський здійснив пожертву на забезпечення діяльності священника, 13 березня 1848 року австрійська влада санкціонувала створення у селі душпастирського осередку, а 24 вересня 1850 року Львівська курія встановила тут капеланію і дозволила тимчасове душпастирювання у місцевій церкві. Першим оліївським священником став о. Ян Соболевський. У 1855 році Михайло Стаженський заклав фундамент під будівництво мурованої святині та передав кошти на її спорудження наступому власнику села Казимиру Водзіцькому, якому того ж року продав маєток.

У 1863 році спорудження костелу в Олієві завершили. Цього ж року новозбудований храм спочатку освятив золочівський деканат і настоятель парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Золочеві о. Стефан Майор, а потім, 11 листопада консекрував архієпископ Львівський Франциск Вежхлейський. 1888 року оліївська капеланія стала самостійною парафією. 1897 року завдяки її настоятелю о. Петру Стшешковському в костелі пройшли ремонтні роботи, які виправили ситуацію із кам'яним склепінням, що загрожувало впасти. Чергові ремонти святині відбулись у 1904 і 1909 роках, а також у першій половині 20-х років після пошкоджень, завданих храму під час І світової війни. Костел вимагав реставрації, проте було лише відновлено вівтарі (1928-1929рр.), очищено його фасад (1937р.) та відновлено орган (1938р.).

Від 1922 року і, принаймні, до кінця 30-х років парафію в Олієві чисельністю майже три тисячі вірних, що проживали у десяти селах, обслуговував настоятель о. Франциск Дорожинський. Вона мала філіальні святині у Гукалівцях і Перепельниках, цвинтарну каплицю родини Водзіцьких в Олієві, а також, можливо, каплицю в польській осаді Гальчина Долина, яка нині є частиною сусіднього села Беримівці (ймовірно, що саме на неї збирали кошти 1938 року). Костел містив три дерев'яні вівтарі - головний із образами Христа Розіп'ятого і Архангела Михаїла та бічні (одни - із скульптуркою Матері Божої з Дитятком і образом св. Йосифа, інший - із скульптуркою Пресвятого Серця Ісуса і образом св. Юлія), мав муровану дзвіницю із двома дзвонами та скульптурами Христа Розіп'ятого, Матері Божої і св. Йоана.

4 березня 1944 року останній настоятель о. Мечислав Мориль покинув Оліїв. Частину костельного майна було вивезено спочатку до Зборова, потім - до Золочева, звідки, можливо, воно потрапило до Польщі. Храм зазнав суттєвих пошкоджень, коли через село проходила лінія фронту. Його руїни розібрали у 1951-1952 роках, а отримані будматеріали використав місцевий колгосп.