ЛЮБОМЛЬ. Костел Пресвятої Трійці (1412). Волинська обл., Ковельський р-н

44300 Любомль,
вул. Костельна, 16

Любомль згадується у 1287р., 1288 року і наприкінці XIV - на початку XV століть. Принаймні, від 1505р. Любомль вже був містом, хоча магдебурзьке право отримав лише 06.12.1541р. (насправді, воно тоді було відновлено у зв'язку із втратою попереднього документу). У 1564р. мав 875 мешканців, 1798р. - 1718, 1860р. - 2784, 1896р. - 6969, 1921р. - 3328, 1939р. - 8100, нині - понад 10 тисяч осіб. Наприкінці XVIIIст. став волосним центром, від 1920р. був центром повіту, а потім - райцентром. З 1951 року має статус міста, а від 2020р. входить до Ковельського району.

Фундаторем місцевого костелу та парафії став король Владислав Ягайло, який неодноразово бував у Любомлі. За легендою, записаною істориком та Львівським архієпископом-номінантом Яном Длугошем, перший дерев'яний храм Пресвятої Трійці король збудував 25 грудня 1409 року лише за один день. Насправді, його спорудження датують кінцем 1409 - початком 1410 років, після чого храм освятив єпископ Володимирський Григорій.

На підставі підробних документів від 13.09.1412р. та 21.08.1414р. вважається, що вже 1412 року замість дерев'яної святині у Любомлі збудували готичний мурований костел, проте єдиною достовірною згадкою про цей храм є його консекрація 1552 року єпископом Холмським Яковом Уханьським. Навряд чи стали б будувати для незначної кількості католиків новий костел відразу ж після спорудження попереднього, швидше за все, завершення його будівництва мало відбутись пізніше, проте у церковних документах храм датується 1412 роком. 20 серпня 1599 року король Зигмунт ІІІ підтвердив попередню фундацію парафії і збільшив її, а також надав додатковий фундуш на утримання парафіяльного шпиталя для поляків і русинів (українців).

У 1604 році мурований костел у Любомлі мав три вівтарі та прибудовану до нього дерев'яну дзвіницю із чотирма дзвонами. 1672 року згадується нова дзвіниця та вперше подаються присвячення вівтарів - головний Пресвятої Трійці та бічні Матері Божої Святого Розарію і св. Анни. У 1715р. зафіксовано окрім старих новий вівтар св. Антонія з фундації Людвики Жевуської та інше досить значне оснащення, а 1729 року - ще один вівтар (св. Варвари). У 1729-1731 роках, після великої пожежі, яка 26 липня 1728 року фактично знищила усі дерев'яні будівлі міста, коштом місцевого власника Станіслава Жевуського було здійснено розбудову храму. 1734 року завдяки Мартину Бродовському постав новий вівтар Матері Божої Святого Розарію.

В середині XVIIIст. відбулась чергова добудова святині у Любомлі. І містила вона тоді ті ж 5 вівтарів, що й раніше (лише св. Варвари замінили на св. Йосифа). 1764 року згадуються новий парафіяльний будинок та початок будівництва мурованої дзвіниці (все завдяки фундаторці Антоніні Жевуській). Наприкінці XVIIIст. ця дзвіниця мала три дзвони (великий, сердній і малий). Тоді ж було засновано новий парафіяльний цвинтар поза містом. У першій половині XIXст. виконано деякі ремонтні роботи в костелі, який також було додатково споряджено, проте вже 1863 року храм вимагав суттєвого відновлення як ззовні, так і всередині, що й було зроблено поступово впродовж наступних років. 1864 року постав новий дерев'яний парафіяльний будинок, значною мірою збудований із деревини, отриманої після розбірки старого.

Наприкінці XVIIIст. парафію в Любомлі, чисельністю понад 1600 вірян у містечку та ще кількох десятках сіл, обслуговував настоятель о. Богорій Зяінський. Завдяки йому було збудовано дерев'яну каплицю на новому цвинтарі, яку у 1826-1827 роках замінили новою дерев'яною. В середині ХІХст. парафією, що мала каплиці в неіснуючих нині селах Біндюга (з кінця XVIIIст.) та Землиці (з 1820р.), опікувався настоятель о. Антоній Лашкевич. У 70-х роках ХІХст. тут служив настоятель о. Олександр Пуциловський, чисельність парафіян збільшилась до трьох з половиною тисяч, додалась колишня мацеївська каплиця у Городньому, а Бендюга вже була філією. Принаймні, від 1889 року парафію адміністрував о. Юліан Дзякевич, а в першому десятилітті ХХст. від 4 до 5 тисяч вірних обслуговував о. Аполінарій Орловський, якого пізніше замінили почергово оо. Казимир Седлецький та Стефан Ястжембський.

У 1910-1912 роках було проведено грунтовну реставрацію костелу в Любомлі до його 500-річчя, яке святкували 16-18 серпня 1912 року. Після Ісв. війни, 1921 року із парафії виокремилась Біндюга разом із вірянами кількох сіл. Від 1928 року Любомль вже був осередком деканату, деканом якого став вже згаданий місцевий настоятель впродовж усього міжвоєнного періоду о. Ястжембський, а в складі парафії залишилась лише цвинтарна дерев'яна каплиця. Наприкінці 30-х років чисельність вірних зменшилась до двох тисяч у понад півсотні навколишніх сіл, проте постали каплиці Машеві і Шацьку.

Влітку 1944 року останній любомльський настоятель о. Ястжембський разом із відомим із середини XVIIIст. чудотворним образом Матері Божої Любомльської та частиню костельного майна виїхав до Польщі. Після 1945 року радянська влада пристосувала святиню під склад солі. Постановами Ради Міністрів УРСР від 1956 та 1961 років костел і дзвіниця були взяті під охорону держави. На початку 1960-тих років сіль із храму вивезли, а 1967 року у костелі розпочались реставраційні роботи, які призвели до розкрадання та нищення святині. З 1971 по 1976 роки в костелі знову проводились реставраційні роботи, і вони вже дали деякі позитивні результати.

У 1992 році сакральну споруду повернули громаді римо-католиків Любомля. 14 червня 1992 року храм освятив о. Людвіг Камілєвський. 2 червня 1995 року костел у Любомлі отримав копію вивезеної до Польщі чудотворної ікони Матері Божої Любомльської, яку 27 серпня єпископ-помічник Львівський Маркіян Трофим'як освятив та впровадив до головного вівтаря храму. Цей вівтар, як і два бічних, виготовлено коштом польської парафії, де нині зберігається оригінал ікони. 22 серпня 2012 року відбулись урочистості з нагоди 600-річчя костелу за участю єпископа-помічника Київсько-Житомирського Станіслава Широкорадюка. У 2015 році встановлено орган.

Спочатку парафію обслуговували францисканці-бернардини (орден Братів Менших) із Ковеля, а нині - дієцезіальні священники.