KISIELIN. Dawny kościół p.w. Niepokalanego Poczęcia Najświętszej Maryi Panny (1720). Wołyński obw., Włodzimierski r-n

45514 Кисилин

Перша писемна згадка про Кисилин (Киселин) датується 1451 роком, згадується також у 1545, 1570 і 1589 роках, вважався містечком. У Російській імперії був центром волості. 1870 року у містечеку проживало 598 мешканців, на початку ХХст. - понад 1400, 1906 року - 1556, 1921 року - 458, нині село має лише трохи більше трьох сотень осіб. Входило до Локачинського району, а 2020 року увйшло до Володимирського.

Перший костел в Кисилині постав у 40-х - 50-х роках XVIIст., коли існуючий у містечку мурований місцевим власником Юрієм Чаплич-Шпанівським аріанський збір за вироком Люблінського трибуналу зачинили та переробили на католицький храм.

У 1685 році черговий власник Кисилина Абрахам Голуховський разом із дружиною Маріанною (із Ліневських) збудував дерев'яні костел та монастир для кармелітів, яких запросив до містечка, та наприкінці квітня 1691 року пожертвував для фінансово-майнового забезпечення їхньої діяльності та спорудження мурованого костельно-монастирського комплексу земельний наділ і значну суму грошей. 11 липня цього ж року єпископ Луцький Богуслав Лещинський санкціонував заснування кармелітського душпастирського осередку.

Завершення (в основному) будівництва мурованого костелу в Кисилині датують 1720 роком, а 1726 року тут було створено парафію, обслуговувати яку доручили ченцям (у 1720-1726рр. монастирем кармелітів кtрував преор о. Ігнатій П(а/о)тоцький). Після належного оснащення храм під титулом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії консекрував у 1746 році єпископ Франциск Кобельський. У 80-х роках XVIIIст. костельно-монастирський комплекс було реставровано завдяки зусиллям преора о. Брокарда Модзелевського. Остаточно святиня отримала вісім чи навіть дев'ять вівтарів. Головний був із образом Непорочно Зачатої Матері Божої з короною, срібним оздобленням та численними вотивами. Мали вотиви також ікони бічних вівтарів Матері Божої Святого Скапулярію, св. Йосифа і св. Войтеха, а вівтарні образи св. Іллі та св. Тадея - срібне оздоблення.

Останнім преором в Кисилині був о. Іларіон Дилінкевич, якому у червні 1830 року за якусь провину призначили п'ятиденні реколекції на хлібі і воді в Луцькому монастирі. Після ліквідації монастиря царською владою у 1832 році храм перейшов до дієцезіального духовенства, проте ним ще якийсь час продовжували опікуватись в якості адміністраторів кармеліти. Зокрема, о. Дилінкевич. У 50-х роках XIXст. парафію обслуговував о. Домінік Подгурський OP, у 70-х роках - о. Ян Шугайський, у 80-х роках - о. Яків Жеро OFM, у 90-х роках - о. Бонавентура Соколовський OFM..

Наприкінці XIXст. чисельність вірян кисилинської парафії перевищила півтори тисячі осіб, а з кількох належних до неї каплиць залишились лише у Ворончині та цвинтарна у Кисилині. Від початку ХХст. до, принаймні, 1921 року парафію (понад 2100 вірних) адміністрував о. Людовик Грасс, а зі середини 20-х років - о. Войтех Камінський. Від 1928 року її вже обслуговував настоятель о. Франциск Мілевський. Саме тоді у схематизмі Луцько-Житомирської дієцезії вперше згадується початок відбудови костелу, який 1915 року суттєво поруйнувала московітська артилерія (ще у 1925р. Комітет відновлення храму на чолі із о. Камінським запустив в реалізацію 'цегелку на відбудову храму' вартістю 2 злотих).

У 1929 році о. Мілевського у Кисилині замінив о. Болеслав Пейкерт. Від 1936 року настоятелем служив о. Вітольд Ковальський. Відновлювальні роботи у храмі тривали до ІІ світової війни, проте склепіння над головним нефом збудувати так і не встигли. Наприкінці 30-х років парафія нараховувала понад 2700 вірян у понад чотирьох десятках сусідніх населених пунктах, а ще на початку 20-х років додалась каплиця у Твердинях.

В неділю, 11 липня 1943 року вояки УПА оточили парафіян польського етнічного походження, які зібрались у костелі, та вбили їх (за розповідями місцевих селян, вірян у храмі було близько трьох десятків, а за польськими джерелами - 90). Також важко поранилио останнього пароха о. Ковалевського. Під час нападу святиня зазнала суттєвих пошкоджень. Після 1945 року радянська влада використовували її як склад для зберігання льону і коноплі. Ці легкозаймисті матеріали стали причиною пожежі, після якої колишній костел перебуває у стані руїни.