УСТИЛУГ. Колишній костел Пресвятого Імені Ісуса / свв. Рози і Розалії (1751 - 1759). Волинська обл., Володимирський р-н

44731 Устилуг

Вперше поселення згадується в літописі 1150 роком. Називалось також Устилогов, Усцилуг. Назву Ружямполь, яка так і не прижилась, отримало 23 жовтня 1758 року разом із міськими правами. На початку 90-х років XIXст. у містечку проживало 1666 мешканців, 1906 року - 4177, 1921 року - 3728, нині місто має понад дві тисячі осіб. У 1940-1956рр. було райцентром.

У 1745 році місцева власниця Роза Розалія Поцейова із Загоровських уклала фундаторський акт про виділення коштів на будівництво в Устилузі костельно-монастирського комплексу францисканців-капуцинів - першого на Волині. І вже наступного року сюди прибули перші ченці. Спорудження їхніх будівель розпочалось 11 травня 1751 року. 16 травня цього ж року між фундаторкою та архітектором Павлом Фонтаною було укладено угоду, яка регламентувала весь будівельний процес, загальною вартістю 120 тисяч злотих із поквартальною оплатою.

Спорудження мурованих капуцинських костелу та монастиря в Устилузі завершили 11 травня 1759 року. Консекрація храму під титулом свв. Рози і Розалії відбулась 24 серпня 1760 року, її здійснив єпископ Луцький Антоній Воллович. Конвент капуцинів постав тут ще раніше - 17 серпня 1759 року на капітулі у Варшаві. Костел із монастирем стали головною архітектурною домінантою і композиційним вузлом заснованого роком раніше міста.

У другій половині XVIIIст. пожежа знищила костельно-монастирський комплекс капуцинів в Устилузі, проте його відбудувала 'wszystko z gruntu ' дочка фундаторки Людвіка Гонората Любомирська, яку ченці вважали своєю другою фундаторкою. На жаль, конкретні дати цього відновлення не відомі, проте це мало статись ще до 1794 року, коли Людвіка померла у віці 70 років та була похована 'в капуцинів'. Вона ж обдарувала ченців додатковими пожертвами. Відновлений мурований храм із захристією та чернечим хором за головним вівтарем був покритий черепицею і побудований 'według reguł kapucyńskich' (можливо, що костел потрібно датувати саме цим часом, тобто на кілька десятиліть пізніше). Отримав він тоді вісім вівтарів, шість з яких були дерев'яними, а два - намальованими 'al fresco' на стінах. Містили вони образи пензля Шимона Чеховича (в головному вівтарі була ікона святих покровительок).

Парафія в Устилузі постала лише 1796 року. У 1832 році царська влада ліквідувала монастир капуцинів, залишивши костел для парафії, проте вже приблизно 1838 року було ліквідовано також і парафію та відібрано храм (ймовірно, що вже тоді, а не 1863 року, як про це повідомляють деякі джерела, його віддали православним). Устилуг разом із цвинтарною каплицею приєднали спочатку до парафії свв. Йоахима i Анни у Володимирі(-Волинському) в якості філії, яку, зокрема, на почавтку 50-х років XIXст. обслуговував окремий душпастир - о.-капуцин Віталій Поляковський, а, принаймні, зі середини 70-х років цього ж століття він вже був філією парафії св. Антонія Падуанського в Коритниці, де залишався аж до початку 20-х років наступного століття.

У 1920 році римо-католикам в Устилузі повернули колишній костел (православним взамін виділили кошти на будівництво церкви) та відновили місцеву парафію чисельність близько 2400 вірян, святинею якої спочатку була вже згадана цвинтарна каплиця, а настоятелем став колишній коритницький адміністратор о. Фелікс Буяльський. Завдяки його зусиллям та коштам вірян реставрацію храму завершили 1928 року. Втім, вже не пізніше 1925 року цей костел подається в схематизмах як такий, що відновлюється, причому, з подвійним титулом - новим Пресвятого Імені Ісуса і старим свв. Рози і Розалії, а від наступного, 1926 року згадується лише нова присвята. Наприкінці служіння о. Буяльського в середині 30-х років парафія нараховувала понад 3300 вірних у понад чотирьох десятках навколишніх сіл, а пізніше нею опікувався настоятель о. Петро Оринт, при якому кількість вірян зросла до понад чотирьох тисяч.

Пограбований радянською владою ще восени 1939 року костел було остаточно закрито 1945 року. У 1959 році комісія з представників Державної інспекції архітектурно-будівельної контролю УРСР обстежила пам'ятки архітектури костел і монастир, визнавши стан костелу незадовільним, а стан монастиря - добрим. Було рекомендовано відбудувати втрачені деталі пам'яток і не допускати їх руйнування. Проте 1960 року костельно-монастирський комплекс повністю розібрали. Місцеві католики латинського обряду нині послуговуються колишньою цвинтарною каплицею.