44700 Володимир,
вул. Ковельська, 1
Першою згадкою про Володимир вважається 988 рік, проте він існував ще 884 року під назвою Лодомира. У ХІІст. місто стало центром удільного Волинського князівства. У 1324р. отримало магдебурзьке право, яке неодноразово підтверджувалось після чергового руйнування міста. Від 1375 року до перенесення в Луцьк було столицею дієцезії. Від 1795р. - повітовий центр, тоді його перейменували на Володимир-Волинський, щоб відрізнити від російського Владіміра на Клязьмі. 1861 року тут проживало 5905 мешканців, 1897 року - 9883, 1939 року - 26800, нині - 37900 осіб. У 1948р. Володимир отримав статус міста районного підпорядкування, а 1975 року - обласного. Є райцентром. 2021 року повернено назву Володимир.
Перший парафіяльний дерев'яний костел у Володимирі постав ще у другій половині XIVст., обслуговувався домініканцями і мав титул Пресвятої Діви Марії, а перший парафіяльний дерев'яний храм свв. Йоахима i Анни збудували 1554 року з фундації княжни Анни Збаразької, проте він (чи черговий дерев'яний) згорів 1736 року.
Важливі події історії святинь та служіння архіпастирів |
|
---|---|
Поточна дата: квітень, 20 | |
2019 | - в Кольчугині у Криму біля костелу Успіння Пресвятої Діви Марії відкрили лапідарій німецьких надгробних плит з неіснуючих нині кладовищ; |
Наступна дата: квітень, 21 | |
1405 | - частину Львівської катедри освятив єпископ Матей з Перемишля; |
1639 | - храм св. Мартина у Новому Місті на Львівщині та вівтарі освятив єпископ Я. Замойський; |
1731 | - єпископ-ординарій Луцький Стефан Рупневський помер у Торчині, його поховано в єзуїтському костелі свв. Ап. Петра і Павла у Кракові; |
1990 | - освятили повернений костел cв. Антонія у Лосячі на Тернопільщині; |
1992 | - повернений костел Різдва Пресвятої Діви Марії у Золотому Потоці на Тернопільщині освятив єпископ Маркіян Трофим'як; |
Будівництво сучасного мурованого храму у Володимирі завершили 1752 року коштом єпископа-помічника Кам'янецького Адама Война-Оранського, який цього ж року його консекрував (як місцевий настоятель). Ще 1751 року він запросив до Луцька францисканців-капуцинів для допомоги в обслуговуванні своєї парафії, проте формальний дозвіл на оселення в місті та парафіяльне душпастирство їм надав єпископ Луцький Антоній Воллович лише 28 квітня 1760 року. 9 травня 1761 року король Август ІІ дозволив місту виділити ченцям земельну ділянку поруч із костелом під спорудження монастиря, яке профінансував 1763 року той же єпископ Оранський. 1 червня 1765 року єпископ Воллович санкціонував початок будівельних робіт.
Будівництво капуцинського мурованого монастиря у Володимирі тривало до 1772 року, а формальне його заснування відбулось наступного року. Монахи, не маючи свого костелу, здійснювали душпастирство у парафільному, переважно, в якості вікаріїв. Проте у монастирі була каплиця св. Фелікса із Канталіче, до якої після міської пожежі в ніч з 14 na 15 липня 1794 року, що залишила від парафіяльного храму лише обгорілі стіни, довелось перенести богослужіння. Відновили святиню завдяки зусиллям настоятеля о. Томаша Здебського коштом чернігівського воєводи Людвіка Вільги. 1800 року пожежа знищила дах костелу, проте о. Здебський його відремонтував..
Володимирська парафія, принаймні, від 1802 року мала каплиці у селах Верба та Охнівка, які обслуговувались окремими володимирськими капеланами. 16 липня 1832 року царська влада ліквідувала капуцинський монастир, але деякі з ченців продовжували служити тут ще тривалий час. 23 червня 1833 чергова пожежа завдала шкоди костелу та його спорудам, проте святиню завдяки єпископу Михайлу Пивницькому та пожертвам вірян 1836 року частково відновили (на місці ж колишнього монастиря згодом було збудовано житловий будинок). В 50-х роках каплиця у Вербі вже не згадується, але в складі парафії подається філія в Устилузі, а каплицю в Охнівці зачинили 1873 року.
У 1850-1886 роках володимирськими вірянами чисельністю понад півтори тисячі осіб опікувався настоятель о. Ян Пьотровський. Завдяки його зусиллям занепалий після пожежі костел у 1853-1856 роках було суттєво реставровано. Храм мав головний мурований вівтар із образами Господа Ісуса Розіп'ятого та Пресвятої Діви Марії Лоретанської, а також шість бічних - дерев'яні Господа Ісуса Назаретського, Пресвятої Діви Марії Непорочного Зачаття, Матері Божої Святого Скапулярію і св. Яна Непомуцького та муровані Пресвятої Трійці і св. Теклі. Були також орган та мурована дзвіниця на три дзвони. Із другої половини 80-х років до 1904 року від чотирьох з половиною до п'яти з половиною тисяч парафіян обслуговував адміністратор о. Ян Ковальський, якого замінив о. Петро Міляновський. Перед І світовою війною і пізніше понад шість тисяч вірних перебували під духовною опікою о. Аполінарія Тарногурського.
Зі середини 20-х років ХХст. настоятелем володимирської парафії свв. Йоахима i Анни служив о. Петро Тушинський. Її чисельність зменшилась до чотирьох тисяч вірян, оскільки значна їх частина перейшла до створеної парафії у поверненому колишньому єзуїтському храмі Пресвятого Серця Ісуса. З кінця 20-х років аж до ІІ світової війни настоятелем у Володимирі був о. Броніслав Галицький, який, ув'язнений радянською владою, загинув 22 червня 1941 року. Наприкінці 30-х років кількість парафіян у місті та ще трьох десятках сіл перевищила п'ять тисяч осіб, а парафія отримала каплиці у Білині та Дубниках-Калинівці.
Після о. Галицького парафію у Володимирі обслуговували настоятелі оо. Станіслав Кобилецький і Мар'ян Єсьоновський. Останній наприкінці 50-х років змушений був виїхати із Володимира до Польщі. У 1958 році костел закрили, облаштувавши у ньому спочатку меблевий магазин, а згодом - концертний зал та кав'ярню. Тоді ж розібрали огорожу та дзвіницю. 3 січня 1992 року було зареєстровано місцеву парафію та звершено перше богослужіння у поверненому та освяченому костелі.
Парафію у Володимирі обслуговують оо.-кармеліти (орден Братів Босих Пресвятої Діви Марії з гори Кармель). Окрім вже згаданого храму Пресвятого Серця Ісуса / Розіслання Апостолів місто мало також домініканський костел Успіння Пресвятої Діви Марії / Пресвятої Трійці.