ВОЛОДИМИР. Колишній костел Пресвятого Серця Ісуса / Розіслання Апостолів (1755 - 1770). Волинська обл., Володимирський р-н

44700 Володимир,
вул. Миколаївська, 20

Першою згадкою про Володимир вважається 988 рік, проте він існував ще 884 року під назвою Лодомира. У ХІІст. місто стало центром удільного Волинського князівства. У 1324р. отримало магдебурзьке право, яке неодноразово підтверджувалось після чергового руйнування міста. Від 1375 року до перенесення в Луцьк було столицею дієцезії. Від 1795р. - повітовий центр, тоді його перейменували на Володимир-Волинський, щоб відрізнити від російського Владіміра на Клязьмі. 1861 року тут проживало 5905 мешканців, 1897 року - 9883, 1939 року - 26800, нині - 37900 осіб. У 1948р. Володимир отримав статус міста районного підпорядкування, а 1975 року - обласного. Є райцентром. 2021 року повернено назву Володимир.

Місія луцьких єзуїтів постала у Володимирі 1719 року завдяки фундації Ядвіги Загоровської від 1718 року, служили вони при парафії свв. Йоахима i Анни. Проте лише 1755 року на виділені Гнатом Садовським кошти розпочалось будівництво їх мурованого костельно-монастирського комплексу. Спочатку під керівництвом луцького єзуїта о. Михайла Радзиміновського спорудили храм, який 1770 року (11 липня?) консекрував під титулом Розіслання Апостолів єпископ Холмський Фелікс Турський.

Офіційно місія єзуїтів у Володимирі отримала статус монастиря 1762 року, проте вже 1773 року Святіший Отець Климент XIV скасував орден єзуїтів, ліквідувавши всі їхні заклади. У 1782-1783 роках костел та монастир передали греко-католицькому ордену василіян, який 1840 року перевели в православ'я, а отже і колишній костел після перебудови став православною церквою (від 1891 року - резиденцією володимир-волинських православних єпископів).

У 1921 році колишню єзуїтську святиню (разом із монастирем) у Володимирі повернули Римсько-Католицькій Церкві. 7 липня 1922 року єпископ Луцько-Житомирський Ігнатій Дуб-Дубовський своїм декретом присвятив костел Пресвятому Серцю Господа Нашого Ісуса Христа та св. Ігнатію Лойолі, а 31 липня цього ж року, у спомин св. Ігнатія Лойоли консекрував храм під цим титулом. Проте використовувався лише його скорочений варіант - Пресвятого Серця Ісуса. Храмом із грудня 1921 року опікувався ректор о. Йосиф Карчевський, основним завданням якого стало оснащення фактично пустої святині, якою її залишили православні.

Єпископ Дубовський 22 березня 1925 року із чисельної та розлогої володимирської парафії свв. Йоахима i Анни виділив значну частину, утворивши таким чином нову парафію із осередком у вже достатньо оснащеному костелі Пресвятого Серця Ісуса. Парафія наслідувала титул храму, проте у схематизмах Луцької дієцезії вона від 1929 року подається зі старою єзуїтською присвятою Розіслання Апостолів. Ймовірно, це пов'язно з тим, що церковна влада плекала надію повернути єзуїтів до Володимира. Настоятелем новоутвореної парафії призначили о. Станіслава Домбровського, якого у листопаді 1927 року замінив адміністратор (пізніше - настоятель) о. Казимир Носалевський. Наприкінці 30-х роках він за допомогою вікарія о. Казимира Батовського обслуговув три з половиною тисячі вірян у місті та майже трьох десятках сусідніх сіл.

Після жовтня 1939 року парафію Пресвятого Серця Ісуса у Володимирі адміністрував о. Станіслав Кобилецький, а після його арешту 1940 року - о. Андрій Гладисевич. Під час ІІ світової війни храм було частково пошкоджено вибухом бомби. Після війни радянська влада парафію ліквідувала. Костел зачинили та взяли під охорону як пам'ятку архітектури, що не завадило його поступовому нищенню. Правда, у 80-х роках тут проводились ремонтно-реставраційні роботи.

На початку 90-х років ХХ століття святиню у Володимирі-Волинському передали православним. Нині колишній костел є кафедральним собором Різдва Христового Православної Церкви України. Окрім вже згаданого храму свв. Йоахима i Анни місто мало також домініканський костел Успіння Пресвятої Діви Марії / Пресвятої Трійці.