ВІННИЦЯ. Костел Матері Божої Ангельської (1748 - 1760). Вінницька обл., Вінницький р-н

21000 Вінниця,
вул. Соборна, 12,
+380 (432) 35-02-21,
www: vinkap.net

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного із давньоукраїньких градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914р. центром Подільської губернії, з 1923р. центром округу, а з 1931р. є обласним центром. Населення - понад 430 тисяч мешканців.

Вінницький староста Людвік Калиновський у листі до польської кустодії капуцинів від 23 червня 1744 року запропонував фундацію у місті костельно-монастирського комплексу ченців, фінансовою основою якої мали стати кошти від старости канівського Миколая Потоцького, отримані в якості компенсації за образу. У вересні до Вінниці прибули двоє капуцинів, які обрали місце під майбутнє будівництво на колишньому парафіяльному цвинтарі, після чого 18 жовтня кустодія відправила Калиновську лист із погодженням фундації.

У листопаді цього ж, 1744 року капуцини та фундатор звернулись до єпископа Луцького Франциска Кобельського за згодою на вінницьку фундацію. Проте його відповідь, отримана аж у лютому наступного року та підтримана світською владою, зобов'язувала фундатора спочатку збудувати парафіяльний храм (ним тоді тимчасово був костел єзуїтів). Але вже у травні єпископ все-таки доручив своєму брацлавському офіціалу закладення наріжного каменя капуцинського комплексу та освячення хреста, що і відбулось 14 вересня 1745 року, в урочистість Воздвиження Святого Хреста (в камінь вклали реліквії двох святих та старі римські срібні монети). Єпископська згода на фундацію була надана лише 14 грудня 1746 року.

1 жовтня 1746 року у Вінниці розпочалось спорудження тимчасової капуцинської резиденції. Перші ченці прибули до міста 21 листопада цього ж року та спочатку оселились у вінницькому замку, звідки 21 жовтня 1748 року переїхали до резиденції (каплицю у ній освятили ще 1 липня 1747 року). Закладку фундаменту під чернечий комплекс вони почали у травні 1748 року. Будівництво святині та монастиря, яким керував капуцин-архітектор о.і Константин із Брижа, попри проблеми із наявністю кваліфікованих мулярів завершилось 1760 року. Після оснащення храму його консекрував 18 лютого 1761 року єпископ Луцький Антоній Еразм Воллович, який також освятив п'ять його вівтарів - головний Матері Божої Ангельської та бічні св. Анни, свв. Людвіка і Єлизавети, свв. Фелікса із Канталіче і Яна Непомуцького та свв. Антонія і Роха.

Після знищення пожежею 17 серпня 1778 року колишнього єзуїтського храму капуцинський костел у Вінниці став парафіяльним осередком, проте на початку ХІХст. цей статус перейшов до домініканської святині Благовіщення Пресвятої Діви Марії. Вдруге храм Матері Божої Ангельської став парафіяльним після того, як на початку 30-х років царська влада ліквідувала домініканський монастир, а їх костел віддала православним. Наприкінці 50-х років парафія нараховувала понад 4400 вірян та мала каплиці у Селищі і Телепеньках (нині - частина села Гавришівка), а також цвинтарну у Вінниці.

У 1874-1884 роках настоятелем у Вінниці працював майбутній єпископ Кирило Любовидзький. Тоді парафія налічувала близько трьох з половиною тисяч вірних та отримала ще дерев'яну каплицю у Біскупці (нині - Горбанівка). 1888 року царський уряд змусив капуцинів залишити свій останній монастир в Україні, проте ще деякий час вони служили в парафії. Зокрема, принаймні, у 1889-1894 роках її адміністрував о. Казимир Новицький OFM Cap, обслуговувучи понад п'ять тисяч парафіян (додалась дерев'яна цвинтарна каплиця в Яришівці). У першому десятилітті ХХст. чисельність вірян під опікою адміністратора о. Станіслава Радлинського перевищила 6 тисяч. Перед Ісв. війною тут служив адміністратор о. Ян Левінський.

О. Левицький продовжував служити у Вінниці до січня 1930 року, доки не був заарештований радянською владою, яка 1931 року закрила костел та у жовтні 1932 року передала його Тсовіахіму. Під час німецької окупації колишній храм відновив свій сакральний статус, проте 1960 року, після смерті останнього настоятеля парафії о. Марцелія Високіського (1948-1959рр.) його знову зачинили та передали товариству «Знання» під лекторій для атеїстичної пропаганди. Наприкінці 80-х років місцеві віряни активізували зусилля щодо повернення свої святині (навіть кілька місяців у 1989р. пікетували будинок Комітету у справах релігій при Раді Міністрів СРСР). І вже 12 лютого 1990 року обласна влада у Вінниці зобовязала міську віддати храм римо-католикам, що й було зроблено. 7 липня цього ж року костел за участю близько півсотні священників та понад п'яти тисяч вірних урочисто реконсекрував єпископ Єжи Домбровський з Варшави.

У 1992 році після понад сторічної відсутності брати-капуцини повернулися у свій костел у Вінниці. 1999 року зруйнований храмовий орган відновила польська фірма під керівництвом органмейстра Єжи Куклі. 2003 року за сприяння обласної державної адміністрації здійснена реставрація фасаду святині. 25 липня 2023 року єпископ Радослав Змітрович освятив скульптуру св. Якова Апостола біля храму.

Парафію обслуговують францисканці-капуцини (орден Братів Менших Капуцинів), з 1993 року тут працють черниці згромадження Сестер Францисканок Місіонерок Марії.