|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|
|---|
|
|
|
|
|
|
|---|
23600 Тульчин,
вул. Леонтовича, 78
Тульчин як Нестервар (місто на Дністрі) відомий від 1604 року, коли згадується перший костел у ньому. Є також згадки у 1607, 1609, 1623, і 1638 роках. З 1649 року - сотенне містечко Брацлавського полку. 17 травня 1787 року Тульчин отримав магдебурзьке право. З 90-х років XVIIIст. до 1804 року був повітовим центром. На початку 80-х років XIXст. місто мало понад 21 тисячу мешканців, 1893 року - 23057, 1905 року - 23252, нині - менше 14 тисяч осіб. У 1923 році став центром округу, до якого входило 17 районів, з 1932 року є райцентром.
Перший дерев'яний костел у Нестерварі (Тульчині) згадується 1604 року, а в 1638р. при ньому оселились домініканці, але 1648 року козаки знищили всі їхні будівлі. Приблизно 1750 року костельно-монастирський комплекс ченців було відновлено знову із дерева, а в 1786-1817рр. храм замінили мурованим Успіння Пресвятої Діви Марії (монастир теж вимурували). Проте у 1832-1833рр. царська влада монастир закрила, а костел передала православним.
| Важливі події історії святинь та служіння архіпастирів |
|
|---|---|
| Поточна дата: березень, 21 | |
| 1740 | - інгрес до Кам'янець-Подільської катедри єпископа-ординарія Вацлава Сераковського; |
| Наступна дата: березень, 22 | |
| 2009 | - єпископ Маркіян Трофим’як у співслужінні єпископів Станіслава Падевського та Мар'яна Бучека освятив відремонтований орган в катедрі у Харкові; |
У другій половині першого десятиліття ХІХ століття у Тульчині завдяки Карніцькому збудували муровану цвинтарну каплицю, у якій відправляли богослужіння домініканці. Після того, як у римо-католиків відібрали костел, саме вона стала новим осередком парафії, яка 1852 року налічувала 2114 вірян, а 1860 року - менше 1400 осіб. До того ж, у схематизмах Кам'янецької дієцезії вона подавалась взагалі без титулу. У 1872-1874 роках на пожертви вірних та завдяки зусиллям настоятеля о. Станіслава Радлінського каплицю перебудували на костел св. Станіслава єп. мч., відтоді схематизми Луцько-Житомирської дієцезії згадують його саме під таким присвяченням.
Перебудовали храм у Тульчині в неоготичному стилі, він отримав вежу, муровану дзвіницю та три вівтарі. Костел мав також орган, особливо вшановувався образ св. Вікеннтія Феррери, який схематизми від початку ХХ століття подають як 'благодатний'. У першій половині першого десятиліття цього століття парафію адміністрував о. Голубецький Йосиф, а від 1906 року - о. Томаш Возницький. Перед І світовою війною парафія нараховувала майже півтори тисячі вірних.
У 20-х роках ХХст. радянська влада закрила костел у Тульчині та стала використовувати його спочатку для потреб армії, а від початку 30-х років - як в'язницю. Храм запрацював як культова споруда під час ІІ світової війни, проте 1953 року його знову зачинили. Відтоді колишній костел був і спортивним залом, і інтернатом учнів ветеринарноого училища, і зерносховищем, а наприкінці в ньому облаштували бенкетний зал (ресторан?). При цьому сакральну споруду суттєво перебудували, знищивши вежу, дзвіницю та поділивши будівлю на два поверхи.
Повернули колишній храм вірянам у Тульчині 1991 року. 11 січня 1992 року його після часткового ремонту та під титулом Матері Божої Святого Розарію освятив єпископ Ян Ольшанський. Тульчин та навколишні села раніше обслуговували дієцезіальні священники з парафії Матері Божої Святого Скапулярія у Брацлаві, а від 2007 року натоятелем тут служить о. Петро Фурма, завдяки зусиллям якого костел поступово відновлює свій сакральний вигляд, долаючи наслідки радянського варварського користування ним. Збудовано також поруч парафіяльний будинок.
Головна сторінка