13100 Любар,
вул. Костельна, 36А,
+380 (4147) 217-48
Попередник Любара Болохів згаданий в Іпатіївському літописі 1150 року. У 1340-1386рр. поселенням володів Любарт Гедимінович, волинський і галицький князь, тому воно мало назву Любартів, пізніше - Любар. 1579 року вперше названо містом, наприкінці XVIст. отримало магдебурзьке право. З 1797р. Любар був центром волості, від 1923р. - райцентром (за винятком 1962-1965рр.), а 2020 року увійшов до Житомирського району. 1798 року тут проживало 4556 мешканців, 1860 року - 7102, 1897 року - 12507, 1913 року - понад 14000, 1926 року - 11752, нині - понад 2000 осіб. Від 1924 року є селищем (міського типу).
Костельно-монастирський комплекс домініканців у Любартові 25 листопада 1630 року фундувала родина місцевих власників - Станіслав Любомирський та його дружина Софія (з Островських). Після спорудження дерев'яних будівель заснування парафії та монастиря відбулось 24 лютого 1634 року. Домініканці отримали село Филинці та інше забезпечення діяльності. Проте храм св. Архангела Михаїла разом із монастирем знищили козаки Богдана Хмельницького у 1648 році.
Ważne wydarzenia w historii świątyń i posłudze arcypasterzy |
|
---|---|
Bieżąca data: grudzień, 14 | |
1899 | - призначено новим єпископом-ординарієм Луцько-Житомирським та Апостольським адміністратором Кам'янець-Подільської дієцезії єпископа Болеслава Клопотовського; |
1924 | - ще незавершений храм у Пеняках на Львівщині освятив під старим титулом св. Альфонса Родрігеса о. Станіслав Краусс; |
1925 | - майбутнього єпископа Адольфа Шельонжека призначено ординарієм відновленої Луцької дієцезії; |
2014 | - єпископ Антал Майнек у Хусті на Закарпатті освятив костел св. Анни і св. Йоахима після фундаментального ремонту; |
Następna data: grudzień, 15 | |
1777 | - о. Фердинанд Кіцький призначений єпископом-помічником у Львові; |
1891 | - о. П. Кісаржевський освятив новозбудований костел Успіння Пресвятої Діви Марії у Харкові; |
1932 | - колишній ординарій та єпископ-емерит Тираспольський Антон Церр помер у Зельці (Лиманському) на Одещині; |
2002 | - кардинал Мар'ян Яворський в колишньому костелі Матері Божої Громничної у Львові відправив першу Службу Божу; |
2012 | - архієпископ Мечислав Мокшицький в парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Яворові на Львівщині відкрив та освятив пам'ятник бл. Йоану Павлу ІІ; |
2014 | - архієпископ Мечислав Мокшицький освятив новий годинник, встановлений на вежі костелу св. Катерини у Мостиськах на Львівщині; |
Ймовірно, що з другої половини XVIIст. домініканський монастир разом із святинею було (в якомусь вигляді) відновлено на правобережній частині Любара, що залишилась під контролем Речі Посполитої, бо є дані про служіння тут кількох домініканців у ті часи. Проте будівництво сучасного мурованого костелу розпочали лише 1752 року з фундації Любомирських, здійсненої того ж року. 4 серпня 1765 року храм консекрував єпископ Йосиф Залуський під титулом свв. Михаїла та (на прохання фундаторів) Йоана Непомуцького. Храм мав п'ять дерев'яних вівтарів та два чудотворні образи: Матері Божої Ченстоховської (подарований єпископом Залуським і визнаний чудотворним 8 листопада 1756 року) в головному вівтарі та Розіп'ятого Спасителя, урочисто впроваджений 3 травня 1754 року до капличного вівтаря (належав Якову Новіцькому із села Гринівці). 1777 року парафія обіймала майже чотири десятки населених пунктів, але нараховувала лише 1670 вірян.
У 1836 році парафія у Любарі мала каплиці у Великій Волиці, Вигнанці, Вищикусах (від 1961р. - Веселка), Кириївці, Мотовилівці, Мотрунках, Новій Чарториї, Пединці і Северинах. У 50-х роках її обслуговував настоятель о. Климентій Седлецький OP, Нова Чартория стала філією, а каплиці у Кириївці та Мотрунках вже не згадуються. 8 листопада 1864 року царська влада ліквідувала домініканський монастир, храм перейшов до дієцезіальних священників. Від 70-х років ХІХст. до першого десятиліття ХХст. за настоятеля о. Адальберта Бжезинського парафія налічувала від 2100 до майже 4000 вірян, втратила філію у Новій Чарториї, проте отримала нову - у Великій Волиці (каплиці залишились лише у Вищикусах, Мотовилівці, Пединці та мурована цвинтарна у Любарі). О. Бжезинського замінив адміністратор о. Ігнатій Голинський, який прослужив тут, принаймні, до 1925 року.
У 1934 року костел у Любарі радянська влада зачинила, проте він знову запрацював під час німецької окупації. 17 липня 1945 року у храмі відбулось останнє перед повторним закриттям богослужіння. Святиню вважали аварійною, вона пустувала та слугувала звалищем відходів. Наприкінці 1980-х років римо-католикам вдалось її повернути та розпочати ремонт вцілілої частини. 14 жовтня 1989 року частково відремонтований храм було освячено під титулом свв. Архангела Михаїла і Домініка.
Парафію у Любарі обслуговують дієцезіальні священники, із жовтня 1993 року працюють черниці-йосифітки (згромадження Сестер св. Йосифа), які проживають у Новому Любарі.