Малин вважається заснованим 891 року. У 40-х роках Xст. його разом з іншими древлянськими поселеннями знищила київська княгиня Ольга.
Відновлений на рубежі XIII-XIV століть після руйнування в середині XIIIст. татаро-монголами. З часом отримав магдебурзьке право. У 1866р. містечко стало волосним
центром, яке у 80-х роках налічувало близько 3600 мешканців, а 1900 року - 3360. У радянські часи спочатку був селом, 1938 року став містом, а ще раніше - райцентром. 2020 року
перейшов до Коростенського району. Нині тут проживає понад 25 тисяч осіб.
Городище від 1973 року є частиною Малина, відоме від 1529 року. В середині XVIIIст. було садибою ключа, до якого належав Малин.
1796 року село мало 220 мешканців, 1864 року - 422, 1882 року - 448, 1900 року - 720.
Нечисленні католики латинського обряду Городища належали до малинської парафії та відвідували її костели (до кінця 60-х років XIXст. - Непорочного Зачаття
Пресвятої Діви Марії, пізніше - св. Анни). 1864 року їх було лише два десятки, 1882 року - три десятки.
Ważne wydarzenia w historii świątyń i posłudze arcypasterzy
- у Харківській катедрі Апостольський нунцій в Україні архієпископ Клаудіо Ґуджеротті висвятив на єпископа о.
Павла Гончарука, номінованого єпископом-ординарієм Харківсько-Запорізьким; відбулась також його інтронізація;
У 1881 році на кладовищі у Городищі, яке тепер є старим Городищанським цвинтарем Малина, власники місцевого маєтку Гіжицькі збудували неоготичну родинну каплицю-усипальницю.
У ній було поховано (чи перепоховано?) Миколу Гіжицького та 1888 року його дружину Єлизавету. У схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії каплиця не згадується, тобто вона не була громадською,
а лише приватною, богослужіння у ній не проводили. І не відомо, яким чином використовується нині, бо кладовище тут старе (захоронення не здійснюють, хібащо за особливим винятком). І чи
використовується взагалі, враховуючи те, що її дах заріс деревами?
Strona główna