Костелы и каплицы Украины

УкраїнськаРусскийPolski
КАТЕДРЫ, КОСТЕЛЫ, КАПЛИЦЫСОБЫТИЯ, ДОКУМЕНТЫ, ПУБЛИКАЦИИСВЯТЫЕ, АРХИПАСТЫРИ, ПАСТЫРИ
События, документы и публикации / 2000-2009 ГОДЫ / 2003: 88
Фільм «Вигнанець.
Архієпископ Євгеній Базяк»
15.04.2003 ХрЗ Р Створення нових парафій у Харківсько-Запорізькій дієцезії
15.04.2003 Лвв Р Освячення єлею у Львівській катедрі
11.04.2003 Лвв Р Хресна Дорога під час Великого Посту на Львівщині
03.04.2003 Лвв Р Презентація у Львові Катехизму Католицької Церкви українською мовою
27.03.2003 ХрЗ Р Освячення дому та каплиці сестер-євхаристок у Харкові
26.03.2003 ХрЗ Р Зустріч єпископа Падевського з митрополитом Никодимом УПЦ МП
16.03.2003 ХрЗ Р Храмове свято у Кременчузі Полтавської області
25.02.2003 КмП А Проповідь кардинала Яворського на похороні єпископа Ольшанського
25.02.2003 КмП Р ПОХОРОН ЄПИСКОПА ЯНА ОЛЬШАНСЬКОГО
21.02.2003 Лвв А Звернення кардинала Яворського 'З турботою про майбутніх священиків'
1 2 3 4 5 6 7 8 9

Проповідь кардинала Яворського
на похороні єпископа Ольшанського

  25, Февраль, 2003   Пастырское письмо, обращение 25.02.2003 12:00
Кардинал М. Яворський
Кардинал М. Яворський

Дорогі Брати й Сестри, учасники урочистого похорону блаженої пам'яті єпископа Яна ОЛЬШАНСЬКОГО!

Recessit Pastor noster – відійшов наш пастир. Ці слова промовляє Церква про Ісуса Христа у Страсну Суботу, визнаючи, таким чином, що відійшов до Бога наш Господь, який є пастирем. Сьогодні ми застосовуємо ці слова до пастиря, який був єпископом цієї дієцезії, до блаженої пам'яті єпископа Яна ОЛЬШАНСЬКОГО. Відійшов до Бога наш пастир, наш добрий пастир, відійшов до Пана, до Найвищого Пастиря, до Того, хто у свій час поставив його на чолі своєї череди, щоб годував її у відповідний час. У його житті ми знаходимо усі ті прикмети, які господь наш Ісус Христос вказав нам у приповідці про Доброго Пастиря, і яким, у першу чергу, був він сам. У своїй приповідці про Доброго Пастиря Господь наш Ісус Христос повчає нас: добрий пастир віддає перш за все своє життя за овець, у той час, як найманець, той, хто не є пастирем, побачивши вовка, що наближається, залишає своїх овець та й утікає, а вовк хапає овець і шматує.

Єпископ Ян Ольшанський
Єпископ Ян Ольшанський

Приймаючи священичі свячення 15 листопада 1942 року, віддаючи себе найвищому Пастирю для служіння його пастві, священик Ян ОЛЬШАНСЬКИЙ не міг знати, що означатимуть слова Ісуса Христа: 'Залишися з вівцями, не бійся небезпеки, будь тим, хто вміє ризикувати, віддати своє життя за овець'. За короткий час пізнав, що насправді означають ці слова у покликанні численних священиків, які жили на цих землях, і що означають ці слова у його власному покликанні. Ризикуючи життям, витримуючи усі переслідуванням та приниження тоталітарної системи, яка боролася з вірою у Бога, в Ісуса Христа, переживаючи усі недоліки і обмеження, усі побутові незручності, передусім, житлові, залишився добрим пастирем й перебував з тими, кого йому доручило Провидіння Господнє. Залишився тому, що був пастирем, розумів своє покликання, тому, що йому залежало на вівцях. Так було всюди, де він здійснював пастирське служіння, змінюючи парафії на свавільну вимогу влади. Були це, між іншим, Качанівка, Городок Подільський, парафія Матері Божої Сніжної у Львові, потім знову Городок Подільський, Маніковці. Так переїжджав з місця на місце, але завжди був з вівцями, не залишав їх.

Треба було, дорогі брати й сестри, особливо старші це добре знають, жити у той час, щоб знати, що це означало. Священик Ян ОЛЬШАНСЬКИЙ знав, що бути пастирем, це означає бути з вівцями, це навіть у ті найтяжчі часи охороняти їх від втрати віри, це у ті важкі часи охороняти їх перед усіма, хто хотів знищити не тільки матеріальні храми, але й духовну святиню людини, у якій живе Бог. Добрий пастир своє життя віддає за овець. Ці праця пароха, а потім, від 1991 року - послуга єпископа, не були життям для себе, а правдивою відданістю віруючим. Людина, виконуючи різні завдання може - часом так є - підсвідомо мати на увазі себе, свою користь, визнання. У єпископа Яна усе, що він робив, було відмічено відданістю Найвищому Пастирю у Його вівцях. Він шукав передусім Слави Господньої. Упорядковував подружнє життя, вділяв святих таїн, за допомогою тайни поєднання, покаяння, яку він відправляв з великою покорою до кінця життя, шукав дійсно тих овець, які загубилися, і давав їм можливість відчути щастя повернення в обійми Спасителя. Напевно є багато священиків і віруючих, які пам'ятають, як майже до останніх днів він перебував тут, у катедрі, у конфесіоналі. Обов'язки єпископа не звільняли його від цієї послуги, у якій найбільше являється нам спасенне милосердя Ісуса Христа. Пам'ятаючи про слова Ісуса Христа 'ідіть та навчайте', намагався всюди, де тільки був, не зважаючи на заборону, навчати Закону Божого часом в дуже маленьких групах, ризикуючи таким чином своїм служінням. Але не міг, відчуваючи в серці ту велику любов до людей, занедбати це завдання.

Іменований єпископом у 1991 році, приймаючи єпископські свячення у Митрополичій катедрі у Львові, опікувався усіма віруючими, яких Святіший Отець Йоан Павло ІІ доручив йому на розлеглих теренах Кам'янець-Подільської дієцезії. Намагався будь-яким чином зарадити великим потребам, які були на той час. Треба було відновлювати дієцезіальні структури, відбудовувати церкви, шукати священиків. Він був першим єпископом в Україні, який утворив у 1991 році Вищу Духовну Семінарію у Городку Подільському. Упродовж багатьох років особисто доглядав за діяльністю цієї семінарії, читав лекції. Усе це було результатом прагнення, щоб Люд Божий, повірений його опіці, мав священиків, мав душпастирів. Турбувався про виховання та відповідний рівень навчання у Семінарії. Підпорядкував Семінарію з точки зору навчання Богословському факультету Папського Латеранського Університету і започаткував Інститут для підготовки катехетів. Усі, хто так чи інакше зіткнувся з життям та роботою семінарії, знає, що це означає – відродити Семінарію, яка повинна стати надією дієцезії, усього Люду Божого. Коли єпископ прийшов до дієцезії, його серце боліло, коли він побачив знищення костелів, він намагався відбудувати те, що можна було відбудувати, а коли тільки була можливість, будував нові костели та каплиці, щоб віруючі мали можливість приступати до Святих Тайн і могли слухати Слово Боже.

Майже до останнього дня єпископ Ян працював. Упродовж останніх років безперервно поновлював своє прохання до Святішого Отця про звільнення з посади ординарія. У свою чергу Святіший Отець просив його залишитися, даючи для допомоги єпископів-помічників.

Мусимо, дорогі Брати й Сестри, запитати у себе: звідки усе це у нього бралося? Звідки походило те, що не турбувався про усе те, що можна мати для себе, а також самого себе віддати Найвищому Пастирю у вівцях, яких Він йому доручив. Безперечно, це випливало з глибокого життя у вірі, яке живилося молитвою. Самого пізнання замало, усе, що людина все більше пізнає у вірі, повинно бути сповнене зустріччю з самим Ісусом у молитві. Так усі, хто знав єпископа Яна, бачили, що він був людиною молитви, що був вірний тій молитві Церкви, якою є для духовної особи Літургія Часів. Його можна було часто зустріти в костелі, в катедрі на поклонінні Пресвятим Дарам, з вервицею в руках. Усе це підтримувало його у єдності з найвищим пастирем і провадило до більш повної відданості Христу. Молитва давала також духовну енергію, необхідну, щоб пройти через усі важкі ситуації і довірити своє життя Господу Богу. 'Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його', – так сказав Ісус Христос наприкінці своєї приповідки про Доброго Пастиря: віддає життя, щоб потім знову його отримати.

Дорогі Брати й Сестри, складаючи цю Євхаристійну Жертву, жертву подяки, дякуємо Богу, дякуємо Найвищому Пастирю Ісусу Христу за дар життя і пастирського служіння блаженої пам'яті єпископа Яна ОЛЬШАНСЬКОГО і віримо, як про це написав Святійший Отець, що Найвищий Священик Ісус Христос обдарував його життям, яке сам отримав від свого Отця, що обдарував його радістю споглядання свого обличчя.

Ми священики, особи духовні, особи освячені повинні мати перед собою зразок життя і служіння, який нам залишив блаженої пам'яті єпископ Ян, і прямувати до того, щоб усе наше життя дійсно носило знак відданості тим, кого доручив нам Ісус Христос, щоб ми дійсно були душпастирями. Треба понад усе намагатися, щоб ми були вірними хоронителями сакраментального служіння в конфесіоналі, сакраментального служіння людям, особливо коли йдеться про тайну подружжя. Стараймося своїми повчаннями провадити людей до віри, а понад усе стараймося, щоб святість наших віруючих народжувала нові покликання до священства та монашого життя. Сьогодні тут присутні багато священиків, які саме своїм покликанням, своїм священичим життям завдячують єпископу Яну. Стараймося наслідувати його й вести усіх до більш повного життя в Ісусі Христі.

Апостол пише: 'Пам'ятай про своїх вчителів, які несли тобі Слово Боже'. Я думаю, що сьогодні ми повинні особливо пам'ятати про блаженої пам'яті єпископа Яна, який проповідував нам Слово Боже та провадив ввірених його піклуванню людей до слави Небесного Отця. Згадуючи кінець їх життя, наслідуймо, перш за все, їх віру. Ісус Христос вчора і сьогодні, той самий завжди. Амінь.

Кардинал Мар'ян Яворський,
Львівський архієпископ митрополит,
Кам'янець-Подільський, 25 лютого 2003р.

Годы и месяцы
Место события
Рубрики и подрубрики
Источники и авторы
Характер материалов
Тип материалов
Костелы и каплицы Украины
Епископ Марьян Бучек (Харьков - Львов)  &  Игорь Седельник (Львов)
© 2014 - 2019.08 (1 083 756)