Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 4 | Костелы и каплицы Украины

Костелы и каплицы Украины

УкраїнськаРусскийPolski
КАТЕДРЫ, КОСТЕЛЫ, КАПЛИЦЫСОБЫТИЯ, ДОКУМЕНТЫ, ПУБЛИКАЦИИСВЯТЫЕ, АРХИПАСТЫРИ, ПАСТЫРИ
События, документы и публикации / Светские / Лица / Шумило С.: 4
Книга
«ЛЬВІВСЬКА АРХІДІЄЦЕЗІЯ
ЛАТИНСЬКОГО ОБРЯДУ.
Парафії, костели та каплиці»
21.08.2013 UA Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 4
14.08.2013 UA Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 3
07.08.2013 UA Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 2
02.08.2013 UA Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 1
1

Протистояння язичництва
і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира, ч. 4

  21, Август, 2013   Статья, рассказ 21.08.2013 12:27

Християнізація Русі-України розпочалась у 60-х роках IXст., коли до неї не належали ні напівфінські новгородські землі, ні інші фінно-угорські терени, які нині називаються Росією, а Руссю-Україною правила християнська полянська династія князів, а не поганська варязька, яка захопила владу пізніше. 'Призначення' хрещення на 988 рік, коли фінно-угорська північ вже входила до складу Русі-України, якою тоді управляла династія Рюриковичів, добросовістні історики вважають політично вмотивованим. Нижче подається четвертий (останній) розділ статті історика, журналіста та автора книги «Князь Оскольд і християнізація Русі» Сергія Шумило, який належить до середовища УПЦ МП.

IV. Протистояння християн і язичників
за часів правління Святослава, Ярополка і Володимира

Після смерті княгині Ольги у 969 році в Києві до влади знову приходить язичницька партія на чолі із сином Ольги князем Святославом. Знову гору захопила тенденція нетерпимості до християнського віровчення, було зруйновано чимало храмів (зокрема, Іоакимівський літопис повідомляє про зруйнування церкви св. Миколи на Оскольдовій могилі, збудованої за Київським Синопсисом та Твірським літописом саме св. кн. Ольгою). Окрім цього, Святослав розпочинає війни з головними 'експортерами' християнства на Русі - Візантією та Болгарією.

У цей період Києво-Руська Церква має цілий сонм первомучеників християнських, від язичников убієнних. Як повідомляє Іоакимівський літопис, «дьявол возмяте сердца вельмож нечестивых, начата клеветати на христианы, сущия в воинстве, якобы сие падение вой (поразка армії Святослава у війні з Византією у 972р. - авт.) приключилось от прогневания лжебогов их христианами. Он же (Святослав - авт.) толико разсвирепе, яко и единого брата своего Улеба не пощаде, но, разными муками томя, убиваше. Они же (хрещені руси - авт.) с радостию на мучение идяху, а веры христовы отрещися и идолом поклонитися не хотяху ... Он же видя их непокорение, наипаче на презвитеры яряся, якобы тии (православні священики - авт.) чарованием неким людем отвращают и в вере их утверждают, посла в Киев, повеле храмы христиан разорити и сожещи. И сам вскоре поиде, хотя вся христианы изгубити».

Російський історик В. Татіщев (1686-1750рр.) називає князя Гліба нарівні з Оскольдом первомучеником християнським: «Его же (Оскольда - авт.) можно за первого мученика Руси почитать, как и Улеб, брат Святослава, кои от неведения истории забыты и в святцы не внесены». Таким чином мучеництво і князя Оскольда, і князя Гліба, і інших русинів-християн, що прийняли смерть від язичників, є той фундамент, на якому поставала духовна будівля Святої Київської Русі.

Варто зазначити, що Святослав довгий час майже не приділяв уваги внутрішнім справам в Київській Русі, завдяки чому християнство тут певний час продовжувало мати впливи. Зайнятий військовими походами та будівництвом на території захопленої ним Дунайської Болгарії нового центру слов’янської імперії, а також зваблений мрією підпорядкувати собі Царгород, він майже ніколи не бував у Києві. За відсутності Святослава Києвом порядкував його старший син Ярополк, який з ранніх літ виховувався бабусею Ольгою та матір’ю-грекинею в християнському дусі. Тому після загибелі Святослава в 972 році Ярополк, який став Великим князем Київським, знову поновив усі привілеї християн, а сам очолив тепер вже правлячу християнську партію. На порядок денний ставилося навіть офіційне хрещення Ярополка та запровадження християнства державною релігією Русі. Однак цим планам зашкодило повернення до Києва залишків Святославового війська, ватажки якого іще під час 'сидіння' на острові Буяні (суч. Березань) перебили у своєму стані усіх воїнів-християн, навіть двоюрідного брата Святослава - християнина Гліба.

На думку Л. М. Гумільова напад на них печенігів під час повернення з невдалого походу на Візантію і вбивство Святослава стались не без сприяння Ярополка, який після різанини на острові та винищення у війську всіх русинів-християн відмовився допомагати батькові. Причиною таких дій Ярополка, як вважає митр. Макарій (Булгаков), стало повеління Святослава зруйнувати в Києві всі церкви та винищити саме ім’я християн, а також погроза прибути задля здійснення цих намірів до Києва й самому. Отже не дивно, що невдовзі язичницькі реваншисти вчинили спробу нового повстання. Язичницька антихристиянська реакція намагалась призупинити та викорінити на Русі християнські культурні й релігійні впливи. Як слушно зауважує проф. А.Карташев, на противагу вони знову підняли святославове гасло - під зверхністю 'прабатьківських богів' заволодіти Царгородом, його цінностями й багатствами. Тому в противагу Ярополкові язичниками був запрошений молодший позашлюбний син Святослава (від матері - русинки), переконаний грекофоб Володимир Новгородський, що відзначився своєю хоробрістю і завзяттям іще під час балканських авантюр батька. Як свого часу Олег під язичницькими прапорами захопив трон Київського князя Оскольда, що прийняв грецьке християнство, так і тепер історія знову повторювалася. Ярополк у Києві не встояв проти язичницьких слов’яно-варязьких армій Володимира і наприкінці 978 - поч. 979 років в результаті зради власних дружинників був розбитий та страчений за наказом рідного брата-язичника. Як відзначає А. Карташев, «Володимир заволодів і троном, і жінкою вбитого ним брата - християнкою. Знову почалось шаленство язичницької реакції».

Першими заходами Володимира по знищенні християнських громад Києва та інших давньоруських міст стали спроби реформувати за зразком Християнської Церкви напівмертвий культ язичницьких богів, створити певну ієрархічну систему. У цей час стають більш пощиреними людські жертвоприношення. Так із давньоруських джерел відомо, як київські язичники намагалися принести в жертву своїм богам одну з київських християнських родин - отрока Івана та батька його Федора (пам’ять їх 12 червня/25 липня). Вони були вбиті на честь «національних богів». І хоча вибір на цих святих київських мучеників випав за «жеребом», однак навряд чи можна думати, що це було лише випадковістю ... Визначний наш святитель митр. Димитрій (Туптало) Ростовський в житії Володимира Велекого повідомляє, що того часу він наказав силоміць приводити на поклоніння язичницьким бовдурам усіх християн і тих, хто не підкорявся його волі, віддавав на смерть. На переконання Макарія Булгакова, у зв’язку із цим багато хто з київських християн змушені були приховувати свою віру, інші тікали з Києва, а треті знову навертались до язичницького нечестя. Між тим, зауважує св. Димитрій (Туптало), язичники, користуючись опікою та підтримкою Великого князя, зруйнували в Києві усі християнські церкви. На підтвердження достовірності свідоцтв про руйнування язичниками християнських храмів у Києві, акад. Б. Рибаков, серед іншого, звертає увагу на те, що «постамент ідолів київських язичницьких богів, поставлений в самому центрі княжого Києва, був вимощений плінфою й фресками християнського храму, зруйнованого до 980 року».

Як слушно зауважував з цього приводу А.Карташов, «здавалось, що малокультурна, напів-фінська новгородська провінція Київської Русі релігійно перемогла столичний, охристиянізований та висококультурний Київ. Однак ця штучна перемога відсталих провінціалів виявилась безсилою змінити владний хід історії», напрям якої було остаточно визначено iще свв. рiвноапостольними братами Кирилом i Мефодiем та першим мучеником Руськими за віру Христову, блаженним князем Оскольдом-Миколаєм Київським. Тож невдовзі вже й сам Великий князь Володимир, подібно наверненню Савла на Павла, під впливом міцно укорінених у Київській землі ще з часів князя Оскольда християнських традицій, приймає хрещення й офіційно утверджує православне християнство державною релігією, здійснивши й заповітну мрію багатьох своїх попередників-християн - остаточне Хрещення всієї Київської Русі.

Редакция
(за матеріалами religion.in.ua)

Якої б шкоди не завдали Києво-Руській Церкві язичники після захоплення київського трону північними поганами у 882 році, вона не тільки збереглась з тих часів, але й продовжувала діяти на наших землях так само, як діяла Церква на теренах Римської імперії у перші століття антихристиянського терору, не зважаючи на язичество цезаря і владної еліти. Так само, як і через тисячоліття опісля вижила вона в умовах тотального більшовицького терору. Вочевидь, що хритиянство України налічує набагато більше, ніж 1025 років - строк, який можна було б застосувати лише по відношенню до християнства Росії, та й то лише формально, оскільки не існує жодних документальних чи інших підтвержень розповсюдження у той час Христової віри у північній провінції Русі-України, яку спочатку називали Заліссям, потім - Московією, а з 20-х років XVIII століття - Росією.

ДРУГИЕ СОБЫТИЯ И ПУБЛИКАЦИИ, ИМЕЮЩИЕ ТАКИЕ ЖЕ Место события: УКРАИНА (Русь); Рубрики и подрубрики: 1. ЦЕРКОВЬ И… / Наука, 2. ДИЕЦЕЗИИ (ЕПАРХИИ) / Общецерковные мероприятия / Крещение Руси-Украины, 3. ДРУГОЕ / История; Характер материалов: ПУБЛИКАЦИИ / Статьи, рассказы; Тип материалов: Тексты
Годы и месяцы
Место события
Рубрики и подрубрики
Источники и авторы
Характер материалов
Тип материалов
Костелы и каплицы Украины
Епископ Марьян Бучек (Харьков - Львов)  &  Игорь Седельник (Львов)
© 2014 - 2019.08 (8 851 592)