Костели і каплиці України

Поселення Борислав, яке вперше документально згадується 19 березня 1387 року, внаслідок швидкого росту видобутку нафти у першій половині XIXст. було об’єднане 20 травня 1930 року з селом Тустановичі (отримало свою назву від відомого з 1241 року міста Тустань) включно з присілками Волянка і Понерля, а також поселеннями Губичі, Мражниця і Баня Котовська в один населений пункт, наділений 26 липня 1933 року міськими правами. У тодішній Польщі це було третє за зайнятою територією місто - після Варшави і Лодзя. Нині Борислав є містом обласного підпорядкування. Римо-католики цих поселень спочатку належали до парафії св. Варфоломія у Дрогобичі.

У 1885 році у присілку Тустановичів Волянці, який нараховував більше мешканців, ніж власне Тустановичі, завдяки нафтовикам спорудили дерев’яну каплицю, яка простояла, принаймні, до Ісв. війни, а у 1890р. встановили філію дрогобицької парафії. 1902 року у Волянці на кошти парафіян та власників бориславських нафтових промислів збудували мурований костел (архітектор - Станіслав Маєрський), який освятив 21.06.1903р. Перемишльський єпископ-помічник Кароль Фішер під титулом св. Варвари (вважалось, що ця свята оберігає гірників від раптової смерті під час числених аварій у шахтах). У 1907р., коли місцевим душпастирем став о. Войцех Карась, для костелу, що простояв порожнім кілька років, закупили три вівтарі (св. Варвари, Пресвятого Серця Ісуса і Матері Божої Святого Розарію) та інше храмове майно. Образ св. Варвари для головного вівтаря написав Антоній Попель - автор пам’ятника Адаму Міцкевичу у Львові. У 1913 році о. Карась, який пропрацював тут аж до своєї смерті у 1931 році, опікувався понад десятком тисяч вірних.

У 1920 році у Волянці виникла парафіяльна експозитура, а 25.09.1928р. єпископ Анатолій Новак заснував тут парафію у складі Дрогобицького деканату Перемишльської дієцезії, змінивши її назву з Волянки-Борислав на Борислав-Тустановичі (з 1932р. - Борислав). Вона охоплювала приблизно півтора десятка сіл, мала 2 філіальні костели у Мражниці і Губичах, 4 каплиці (три у школах і одна у сиротинці св. Варвари). З 1931 року майже 19 тисяч вірних, що проживали також у Мражниці, Бані Котовській, Городищі та Попелях, обслуговував парох о. Андрій Осікович з двома вікаріями. На початку 30-х років відбулася реставрація храму [1, 3].

Після арешту у січні 1943р. о. Осіковича (він, рятуючи життя євреям, катехизував та хрестив їх; помер у концентраційному таборі в Любліні 29.12.1943р.), парафією опікувались спочатку о. Станіслав Зьобро (також трагічно загинув), а з 1 липня 1943р. - о. Тадей Лонцький, котрий у 1946р. разом з більшістю парафіян виїхав до Польщі, забравши зі собою частину костельного майна з парафіяльної та філіальних святинь у Мражниці і Губичах. Храм закрили, у 1946-1963рр. він служив в якості православної церкви, а потім - за різним призначенням. У 1989р. його знову віддали православним, але 1990 року передали греко-католикам, і нині він є церквою св. Анни [2]. Варто зазначити, що місцеві католики грецького обряду готують матеріали щодо визнання Католицькою Церквою блаженним Праведника Світу, колишнього пароха цієї святині, о. А. Осіковича.

Громада римсько-католицьких вірних у Бориславі, якою опікуються отці-редемтористи з Трускавця, послуговувась тимчасовою дерев’яною каплицею Матері Божої Неустанної Допомоги [10, 11], спорудженою у 1995-1998 роках на місці колишнього польського кладовища та освяченою 7 червня 1998 року митрополитом Мар’яном Яворським. Проте 14 травня 2005 року ця святиня повністю згоріла, і Богослужіння перенесли до найманого приміщення. У 2006р. розпочато спорудження мурованого храму за проектом львівського архітектора Коваленка. 29.10.2006р. єпископ Мар’ян Бучек освятив територію під будівництво [12, 13].

Від початку 20-х років XXст. докладались зусилля щодо спорудження філіального костелу у Мражниці за проектом архітектора Яна Семковича на подарованій родиною Лінденбаумів земельній ділянці, проте внаслідок фінансових та організаційних труднощів храм збудували лише 1934 року, цього ж року у квітні його освятили під титулом Христа Царя. Після невдалих спроб спровадити до Мражниці ченців, які б опікувались костелом та місцевими вірними, цю працю доручили катехиту о. Йосипу Мєзині. Закрили мражницьку святиню [4] ще у 1939р., а 1991 року костел став православною церквою Покрови Святої Богородиці Московського Патріархату [5, 6] і був частково перебудований.

Філіальний мурований костел [9] у Губичах почали будувати у 1934р. за проектом [7, 8] архітектора Лаврентія Дайчака, а 1936 року його освятили під титулом Пресвятої Діви Марії Королеви Польщі. Після війни костел закрили, його будівля, у якій розмістили склад солі, руйнувалась, і святиню розібрали наприкінці 60-х років XXст.

До війни у Бориславі працювали сестри-служебниці, які, зокрема, опікувались дитячим сиротинцем по колишній вулиці Голувки (нині - Трускавецька).

Єпископ Бучек М., Седельник І.,
ЛЬВІВСЬКА АРХІДІЄЦЕЗІЯ ЛАТИНСЬКОГО ОБРЯДУ.
Парафії, костели та каплиці,
том 1, частина 1, видання друге, Львів, 2008