Костели і каплиці України

У хроніках добромильського костелу занотовано, що перше поселення (Вишина, яке, перейменоване в Гучок, стало частиною міста) на території Добромиля заснував у XIIст. Виш, придворний перемишльських князів. Село з 1374р. належало родині Гербуртів. Записи перемишльських судових книг свідчать, що тут тривалий час панували староукраїнські (руські) порядки, а мешканці підлягали руському праву. Лише 1566 року Добромиль отримав статус міста і магдебурзьке право. Черговий його власник Ян Щенсний Гербурт відомий своїми творами на захист українського народу та підтримку дружби між українцями і поляками, а також про боротьбу запорізьких козаків проти татар, які він друкував у власній друкарні в селі Боневичі разом з іншими працями по історії України та українсько-польських зв’язках (писав також вірші українською мовою). У 1876р. Добромиль став центром повіту, а з 1940 по 1963 роки був районним центром.

Спочатку місцеві католики належали до заснованої не пізніше 1418 року парафії св. Мартина у відомому з 1374р. Фельштині (після 1949р. - Скелівка), а 1531 року Гербурти пожертвували кошти на створення парафії у Добромилі. Проте новозбудований дерев’яний костел знищила пожежа у 1535р. Мурований храм спорудили на іншому місці у II половині XVIст. та освятили під титулом Пресвятої Трійці. Будівельні роботи продовжувались також у І половині XVIIст., зокрема, каплиця Гербуртів, яка прилягає з півдня до костелу, могла бути збудована лише до 1622р., коли Добромиль був власністю Гербуртів. Згідно з протоколом візитації від 1646р. храм мав дві каплиці, дерев’яну дзвіницю і вже носив титул Преображення Господнього, проте 1648 року козаки Б. Хмельницького зруйнували костел.

У I половині XVIIIст. завдяки родині Михальських (тодішніх власників Добромиля) храм грунтовно відремонтували та добудували (зокрема, доставили навпроти каплиці Гербуртів каплицю бл. Кінги - покровительки гірників, які працювали у добромильських соляних копальнях, нове захристіє, покладено кам’яну підлогу тощо). 5 липня 1753р. під час візитації парафії Перемишльський єпископ Вацлав Сераковський освятив костел під титулом Преображення Господа Нашого Ісуса Христа.

У 1772р. відбувся наступний ремонт храму. Ймовірно, що тоді встановили бічні вівтарі св. Яна Непомуки та св. Йосипа. Не пізніше 1793 року прикостельний цвинтар було перенесено за місто. 1870 року під час великої пожежі у Добромилі згорів дах костелу. У 1884р. храм вкрили бляхою та частково перебудували, зокрема фасад. Краківський скульптор Віслоцький пожертвував для головного вівтаря скульптуру Христа Розіп’ятого, а художник М. Скоповський - образ Матері Божої з Дитятком. 1910 року спорудили нову (муровану) дзвіницю. Будівельно-ремонтні роботи у костелі [1, 10] та на прилеглій території проводились також у 1921р., а також у 1934-1935 роках, коли було здійснено, зокрема, розпис інтер’єру.

Добромильська парафія входила до складу Самбірського деканату Перемишльської дієцезії, з 1746р. - до Новоміського, а у 1785р. стала садибою власного деканату. У 1913-1919рр. на теренах парафії з 3 тисячами вірних, до якої належало майже два десятка сіл, знаходились каплиці: цвинтарна (1905р.) у Добромилі, у заснованому у 80-х роках XIVст. Ляцько (нині - Солянуватка), Пресвятої Діви Марії на шляху до Хирова та у німецькій колонії Rosenburg (сьогодні - Рожеве), а парохом був о. Фелікс Хмельовський (у 30-х роках - о. Станіслав Гавел).

У радянські часи добромильська святиня, одна з небагатьох в околиці, продовжувала служити вірним, залишаючись під опікою священиків з Нового Міста. Черговий ремонт костелу відбувся у 1988р., а 1994 року за нез’ясованих обставин загорівся один із вівтарів храму [2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 11]. У 1996-1998рр. були виявлені та реставровані за кошти з Польщі фрагменти старих розписів [12] XVIII століття. Сьогодні парафія охоплює також села Рожеве та Стара Сіль.

Єпископ Бучек М., Седельник І.,
ЛЬВІВСЬКА АРХІДІЄЦЕЗІЯ ЛАТИНСЬКОГО ОБРЯДУ.
Парафії, костели та каплиці,
том 1, частина 1, видання друге, Львів, 2008,
(переклад з польської на українську - авторський)