|
Селище міського типу Дубляни, яке уперше згадується в документах 1425 роком, за радянської влади деякий час навіть було районним центром. Місцева католицька
парафія постала у XVст., оскільки відомо, що у 1481 та 1498 роках тут вже проживали священики. Дерев’яний дублянський костел знищили татари у 1624р., а 1637 року
освячено новий мурований храм під титулом св. Миколая, збудований завдяки підтримці Миколи Даниловича та інших.  Наступний костел збудували у 1737р. на кошти пароха о. Амвросія Гонтковського, його освятив Перемишльський єпископ Вацлав
Сераковський у 1743 році під титулом Матері Божої Скорботної, св. Станіслава і св. Миколая єп. Храм мав шість дерев’яних вівтарів та 16 образів, окрім
вівтарних. Станом на 1794р. зусиллями пароха о. Теодора Збежховського замінено або оновлено головний та бічні вівтарі - Матері Божої Скорботної і
св. Йоана Непомуки, а також перенесено майно із закритого австрійською владою костелу у Винниках. У 1837р. храм мав лише три вівтарі (фундації о.
Збежховського), а 1863 року було відновлено головний вівтар святині.  У 1898р. завдяки родині власників Дублян Созанських парафіяльний храм розширили та реставрували, зокрема, добудувано вежу, а львівський художник
Михайло Созанський (родич фундаторів) здійснив розпис інтер’єру. 14.06.1903р. Перемишльський єпископ-помічник Кароль Фішер повторно освятив костел
[1, 2, 3] під титулом св. Миколая єп. Храм мав 4 дерев’яних вівтарі XXст. зі скульптурами Христа Розіп’ятого у головному та Матері Божої Скорботної,
Пресвятого Серця Ісуса і Матері Божої Святого Розарію у бічних. На внутрішньому подвір’ї знаходились 4 каплиці та бетонна дзвіниця на 4 дзвони, два з яких
було реквізовано під час Ісв. війни.  Дубляни спочатку належали до Самбірського деканату, а з 1788 року, коли до парафії входило майже два десятка сіл, - до новоствореного Дрогобицького деканату
Перемишльської дієцезії. 1794 року до Дублян знову долучили створений у 1747р. розлогий парафіяльний округ у відомих з 1378 року Винниках після його ліквідації
австрійською владою зі селами Підбуж (згадка у 1439р.) та Ступниця (1377р.) у тому числі (більшість колишніх винниківських поселень пізніше увійшли до створеної 1859 року
експозитури у Підбужі, яка стала самостійною парафією у 1910р.). У 1913-1933рр. від трьох з половиною до 4 тисяч вірних обслуговував парох о. Франциск Кендзьор,
а парафія мала філіальні каплиці у Дублянах (цвинтарна, мурована на кошти Коморовських), у Ступниці, у Корналовичах
та у відомих з 1377 року Новошичах. Окремі парафії, до яких відійшла частина дублянських сіл, постали також у Ступниці (1928р.) та Новишичах (1936р.). Останній парох о.
Владислав Свьонтницький залишив парафію ще під час німецької окупації. У 1945р. будинок священика [6] відібрали під лікарню. Більшість парафіян разом з останнім
адміністратором парафії о. Войцехом Литвином виїхала до Польщі, забравши зі собою і костельне майно з Дублян та Корналовичів. Храм у Дублянах радянська влада
спочатку перетворила на склад, а 1985 року його було висаджено у повітря. Сьогодні місцеві вірні послуговуються старою цвинтарною
каплицею під титулом Воскресіння Господнього [4, 5], якою опікуються отці-воскресінці з Самбора.  Костел Преображення Господнього і Воздвиження Хреста у Винниках, збудуваний у 1728-1729рр. на кошти Нагуєвських дублянським настоятелем о.
Амврозієм Пентковським, мав 2 вівтаря. У 1988р. функціонування святині відновили у якості греко-католицької церкви Матері Божої [7]. Костел у Підбужу
спорудили у 1865р. та освятили 09.05.1869р. під титулом св. Йоана Хрестителя. У 1923-1929рр. храм ведремонтували після нищень, завданих Ісв. війною. З радянських
часів святиня [8] використовується не за культовим призначенням. Дерев’яний костел Різдва Пресвятої Діви Марії [9] у Ступниці, збудований та освячений у 1935р.,
був знищений 1987 року. Храм [10] у Новошичах, споруджений у 1925р., освятили 12.01.1926р. під титулом св. Казимира. Закрили його у 1939р., а нині перебуває у
стані руїни. Єпископ Бучек М., Седельник І.,
ЛЬВІВСЬКА АРХІДІЄЦЕЗІЯ ЛАТИНСЬКОГО ОБРЯДУ.
Парафії, костели та каплиці,
том 1,
частина 1, видання друге, Львів, 2008
|
